Статті
9 січня 2014 | Жила №6, Доброустрій

Чи природна хвороба, або На що здатні ритми

 Виявляється, відчуття ритмів може допомогти вистояти, а часом навіть вижити у найскладніших життєвих ситуаціях. І це не така вже складна наука, вважає лікар-гомеопат Юлія Каташинська.

  Юлю, коли людина вперше зустрічається з ритмами?

З моменту зачаття, а можливо, навіть раніше. Мене трохи засмучують тези про те, що у новонародженої дитини не встановлено жодних ритмів і саме мати має привчити її до них, сформувавши її режим відомими способами: в той самий час укладати дитину спати, годувати тощо. Насправді це плід мудрування. У немовляти організм уже налаштований на природні ритми. Але для дитини найближча планета – це мама, і те, за якими ритмам живе вона, суттєво вплине на дитину – адже вже з моменту зачаття вона налаштована на мамині ритми. Якщо мати прислухається до природних (сонячних, місячних) ритмів, то і у дитини все буде фізіологічно.

Якщо ж мама «налаштовує» дитині ритм після її народження – це має характер штучності. Дитина ж неспроста вимагає того, щоб мама завжди була поруч, зокрема – і спала поруч, адже малюк налаштований на мамин серцевий ритм. Існує думка, що якщо годувати дитину на вимогу, то є ризик перегодовувати її. Але якщо дитина на грудному годуванні, то в другу половину дня, наприклад, вона п’є тільки переднє молоко, яке поповнює запаси рідини.

Небезпека в тому, що мати своїми усталеними поглядами може нав’язати стереотип, не узгоджений із природними ритмами, і в результаті отримати порушення: у дітей першого року життя це найчастіше порушення шлунково-кишкового тракту. Не потрібно міняти дітей, можна прислухатися до них і змінити самого себе.

Діти справді дарують нам шанс змінитися.

– Так, вони неначе кажуть: я допоможу, якщо ти захочеш змінитися. Спочатку новонароджена дитина намагається допомогти матері «стати на шлях істинний».

Але ж дуже часто чути: «Моя дитина переплутала день із ніччю», тут теж річ у якихось порушеннях?

– Це порушення. Якщо в родині хтось веде такий спосіб життя, дитина точно копіює його. Навіть дуже маленька і навіть новонароджена. Адже як часто буває: мама старається швидко укласти маля спати, щоб самій встати і працювати, читати, писати, прибирати, готувати. Проте дитина, виявляючи відсутність мами, розуміє, що, напевно, в цей час правильно не спати. Хоча природні ритми і підказують, що треба відпочивати, адже сонце сіло і всі біохімічні процеси спрямовані на відновлення. Але ж найближча планета показує, що потрібно не спати.

А як щодо жайворонків і сов?

– Мені здається, що ці терміни в нашому розумінні трохи гіпертрофовані: совою називають того, хто сидить до четвертої ранку. Мені здається, що спочатку природа закладала не такі великі розмахи: жайворонок, наприклад, лягає о 9, а сова – о 10. Ці зміщення, безсумнівно, є, але це все одно мінливе, оскільки пов’язане з довжиною світлового дня, а інформація, надана стрілками годинника, дуже умовна. Не можна сказати, що корисно прокидатися саме о 5 ранку. Довжина світлового дня змінюється протягом року, й активність організму змінюється відповідно до цього. Взимку абсурдно змушувати себе прокидатися о 5 ранку тільки тому, що десь хтось сказав, що це надзвичайно корисно для здоров’я. Так, відомо, що найкорисніший сон із 22:00 до 24:00, але що як ми подорожуємо в інший часовий пояс? Організм обдурити дуже складно.

До того ж у нас є таке благо цивілізації, як штучне освітлення.

– Наявність штучного світла має і свої негативні плоди, адже для епіфіза, який реагує на світло, ця «обманка» дуже жорстко працює. Ті, хто ходить у походи, напевно помічали, що після заходу сонця організм починає хилити на сон, причому і жайворонків, і сов. Загалом і прокидаються всі зі сходом, нехай навіть не одночасно.

Вік впливає на ритм? Звички ж закладаються з дитинства? І чи можуть вони змінюватися?

– Безумовно, це йде з дитинства і дуже залежить від родинного ладу, але наскільки це стійко? Якщо людина задумається і зрозуміє, про що йдеться, свідомо вона може все це змінити. Їй просто потрібно дати організму можливість повернутися і відновити природні процеси. Безумовно, на це потрібен час. Якщо людина, наприклад, занадто пізно лягає спати, то це зрушення регулюється, причому досить швидко: 2–3 тижні в природному середовищі без штучного світла. Але якщо людина довгий час працювала в добовому режимі або в режимі нічному, там відбуваються дуже серйозні зміни на рівні здоров’я і відновити систему часто дуже важко.

Поговорімо про такий сумний процес, невіддільний від природних циклів, як старіння і згасання.

– Так, це ж абсолютно природні процеси. І якби не було процесу вмирання – не було б і процесу народження. Це не кінець усього, це черговий етап розвитку. Наприклад, у людей зрілого віку фізичні можливості істотно менші, ніж у двадцятирічних, зате їхній потенціал більший в іншому напрямку, і вони можуть розвиватися та рухатися. Навіть фізичні хвороби – це теж накопичений досвід; хтось і в 90 років непогано почувається і сам себе обслуговує. Найближчий мій приклад – моя двоюрідна бабуся, яка не дожила кількох місяців до 92 років, при цьому пройшла війну, сталінський режим, серйозні життєві перипетії. До 80 років вона активно подорожувала, до 90 себе обслуговувала. У 89 років вона зламала руку, і ми, звісно ж, навіть не мріяли про те, що все вирішиться успішно, але рука чудово зрослася. Бабуся все життя робила зарядку, вела досить аскетичний спосіб життя і завжди дотримувалася дисципліни і поміркованості.

Чи були у неї діти?

Ні, дітей у неї не було.

Звісно, можна сказати, що це і допомогло їй прожити так довго, адже стереотипно діти асоціюються з потужним джерелом стресу, який і прискорює старість. Однак мені здається, що діти, незважаючи на всі супутні стреси, дарують нам унікальний шанс стати молодшими і мудрішими... Весь секрет у твоєму ставленні і світогляді...

– Це правда, у неї справді було аскетичне ставлення до всього в її житті: до стосунків, стресів, харчування. Якщо людина будь-якого віку усвідомлено ставиться до себе, то вона може легко зберегти фізичне здоров’я і піти цілком працездатною. Важливо розуміти, що у будь-якого віку є свої завдання, які ти в змозі реалізувати.

На жаль, найчастіше люди старшого віку дуже болісно переживають цей новий життєвий етап і цілковито впевнені, що вони абсолютно нікому не потрібні і ні на що не здатні. Вони активно чинять опір і борються, по суті – самі з собою. Це так, якби дерево почало протестувати проти того, що восени йому доводиться скидати листя.

Саме розуміння ритму дає людині адекватне сприйняття ситуації. А будь-які порушення рано чи пізно відіграють свою роль. Якщо в молодості, наприклад, людина не спить ночами, а танцює на дискотеках або просиджує перед комп’ютером, то вона ламає свій життєвий ритм.

А людина після 60 років має розуміти: незважаючи на те, що вона вже не володіє фізичними можливостями молодості, перед нею відкриваються якісь зовсім нові можливості для духовного зростання. І якщо вона приймає це, а не чинить опір, то зможе легко розвивати те, що перед нею тепер відкривається. Сучасний світ, безперечно, приніс безліч можливостей, але часто ми ними користуємося просто абсурдно: я знаю випадок, коли жінці після настання менопаузи штучно відновили цикл і намагаються змусити організм завагітніти. По-хорошому треба просто визнати, що в природний період дітонародження ви не реалізували це завдання з тих чи інших причин і тепер потрібно фокусуватися на зовсім інших можливостях. Але люди ганяються за примарами, проживаючи життя, повне втрачених можливостей і жалю. Адже навіть смерть – це не кінець, це – закінчення певного циклу, теж один зі способів реалізації. Але станеться це однозначно дзеркально до нашого ставлення – болісно або менш болісно (зовсім безболісно це відбувається, напевно, у дуже «просунутих» людей).

Воістину, мудрішого за природу просто немає нічого. І якщо ти задумаєшся про всю її могутність, то просто «достроково знімеш себе зі змагань» адже перехитрити її просто неможливо.

– Та у цих змаганнях і немає жодного сенсу. Змагатися зі Всесвітом абсурдно. Мистецтво життя, на мою думку, полягає в тому, щоби бути на хвилі, вивчаючи, розуміючи і враховуючи свої ритми. Адже знання того, що зараз несприятливий час для якоїсь дії чи процесу, показує, що потрібно цей час просто перечекати. І це зовсім не привід для жалю, адже коли хвиля підніметься, потрібно не сидіти і дивитися на неї, а просто «застрибнути» і на загальному потоці реалізувати свої максимальні можливості. Елементарний приклад із їжею: якщо людина їсть, коли активність органів травлення найбільша, тоді ефект від цієї їжі буде дуже високим, а їжі потрібно буде зовсім мало. Якщо ж їсти в той час, коли в організмі переважають якісь інші процеси – виходить справжнє насильство над організмом через їжу.

Якщо не поїсти в період активності підшлункової залози, який припадає на період приблизно з 11 до 13 години, організмові однаково захочеться їсти. І прийшовши додому, наприклад, годині о 6 вечора, він почне просто закидати в себе все підряд, при тому, що їжі для насичення тепер потрібно буде значно більше, а ефекту від неї буде істотно менше. Мало того, в тілі з’являться неприємні відчуття, оскільки утворюється багато шлаків, їжа погано засвоюється, складно спати.

Тобто потрібно обов’язково їсти чітко з 11 до 13?

– Я б не прив’язувалася суто до цифр: це все умовно. Найважчу білкову їжу краще з’їсти до 15 години, коли вона буде максимально засвоєна. Але перш за все потрібно прислухатися до свого організму! Це не означає, що якщо вам захотілося їсти о 10, то ви маєте знемагати від голоду до 11 або ж насильно напихати себе їжею до 13, незважаючи на те, що їсти абсолютно не хотілося. Але найчастіше правило все ж працює. Просто ми з якихось причин ігноруємо сигнали організму. І це стосується абсолютно всього. Коли ми хочемо спати, ми теж чомусь часто нехтуємо цим під різними приводами. Адже навіть дорослому іноді дуже потрібно поспати вдень, оскільки в його житті або в його організмі щось відбувається. Ігноруючи це, можна, звичайно, ще якийсь час протягнути за рахунок компенсаторних можливостей організму, але рано чи пізно вони вичерпаються і виникне ситуація, коли «на рівному місці» все ламається... І ось тоді треба чесно відповісти передусім собі: а як ви жили до цього, як харчувалися останні 20 років?

Це ж один із основних принципів гомеопатії складання повної картини історії хвороби та життя пацієнта?

– Ну, цей принцип стосується не тільки гомеопатії: щоб допомогти людині, потрібно дошукатися витоків, першопричини, а не лікувати наслідки. Навіть за даними ВООЗ стан здоров’я населення тільки на 20 % залежить від стану медицини, на 40 % – від харчування, на 40 % – від способу життя.

Але для цього передовсім має бути зацікавлений і сам пацієнт.

– Мало кому приємне копання в його особистому житті. Проте якщо людина сама не хоче дізнатися, «чому і навіщо», то їй навряд чи хтось зможе допомогти. А якщо вона все-таки готова почути і щось робити своїми силами – шанси дуже великі. Найчастіше заважає саме страх, страх тих самих природних ритмів передусім. Наприклад, люди ж страшно бояться таких природних процесів, як смерть і народження, тільки тому, що не знають, що це і як це.

Хвороба це природно?

– Складне питання. Звісно, хвороба – це природний процес, своєрідна піч, у якій щось можна спалити, переробити. Питання тільки в тому, хто що виносить із цієї хвороби. Хтось іде в неї з головою, прекрасно почуваючись у ролі хворого, і навіть знаходить там своєрідний сховок. А хтось, навпаки, трансформується і виходить на новий етап свого розвитку. Це певна природна еволюційна подія.

Це легко простежується на дитячих хворобах, адже навіть після серйозних хвороб діти неймовірно дорослішають і переходять на наступний щабель розвитку, здійснюючи ривок.

– Це стосується будь-якого віку, але на дітях це справді видно дуже яскраво. На жаль, дорослим частіше властиво ховатися у хворобу – привертаючи до себе зайву турботу. Про хвору людину, звичайно, треба дбати, але в міру, більше підтримуючи і скеровуючи. Діти теж уміють цим користуватися. Але вони це роблять у тому випадку, коли по-іншому не можуть привернути увагу батьків.

Тобто виходить, що хворобу не потрібно долати? Виходить, їй треба дозволити бути?

– З нею треба потоваришувати і спробувати з’ясувати, для чого вона до тебе прийшла. Це не означає, що потрібно спокійно сидіти і дивитися на дитину, яка палає температурою 40, не допомагаючи їй. Але якщо зрозуміти причину – то й допомога буде адекватною, своєчасною і саме в потрібному обсязі (не більше і не менше). Найстрашніше – це крайнощі: ігнорування та запускання або активне втручання всіма мислимими і немислимими способами. Проблема сучасного світу в тому, що ми дуже часто намагаємося одночасно «їхати, як мінімум, у 3–4 напрямках», тобто використовувати одночасно різні методики лікування. При цьому найцікавіше, що кожна з них може дуже добре діяти на людину і виявитися доречною, але не одночасно! Організм просто не зможе впоратися з таким потоком інформації. А це роблять найчастіше через той самий страх.

Мені здається, це крайнощі: з одного боку недовіра до всіх і всього, звинувачення всіх і всього, з другого бажання перекласти відповідальність на когось.

– Складність у тому, що індустріалізований світ розучив нас прислухатися до своїх відчуттів, ми почали частіше прислухатися до того, що сказали, написали, порадили. Коли людина починає прислухатися до тих самих природних ритмів і намагається жити у злагоді з ритмами Всесвіту (добовими, тижневими, річними, планетарними тощо), вона повертається до свого природного стану і відчуває все інтуїтивно. Але ми, на жаль, живемо назовні і вельми залежні від думки інших. А життя ж постійно посилає нам очевидні сигнали, підказки: питання тільки в тому, чи звертаємо ми на це увагу.

Добре, але як же мені прислухатися до ритмів, якщо у мене троє дітей, які у свою чергу живуть у власних ритмах? Хто важливіший інтуїція чи діти? :) Як спати в цій ситуації?

– Життя в соціумі, звичайно, зобов’язує. Але в кожному разі, думаю, це узгоджені речі. Якщо це справжня потреба, а не бажання втекти, то простір настільки чуйний до цього стану, що навіть маленькі діти здатні самі організуватися і не заважати. Відповідь у чесності, в першу чергу перед собою – адже цей обман рано чи пізно все одно виявиться.

Передрук матеріалів (статей та ілюстрацій) журналу та використання їх у будь-якій формі, повністю або частково, в тому числі й в електронних ЗМІ, можливе лише з письмового дозволу редакції.