Статті
21 лютого 2013 | Жила №4, Доброустрій | Автор Уляна Гукасова

Дитячий живопис і шлях до нього

Коли я вчилася в інституті, то у мене були тверді 100 балів із графіки і дуже невпевнені 70 із живопису. Ставили їх мені, мабуть, тільки через розуміння того, що на той момент стрибнути вище голови я не могла.

На нашому факультеті весь живопис був акварельним, на дизайні ми працювали з гуашшю або акрилом. Акварель у мене просто розтікалася і зовсім не хотіла створювати об’єм і мерехтіння, а гуаш сохла і не давала зробити хоч трохи красиву і рівну розтяжку. «Так... Живопис – не моє», – думала я і сумно йшла малювати свої графічні роботи. Одного разу я замислилася, чому все-таки не можу живописати? Адже я дуже люблю колір, бачу все в кольорі, відчуваю його. І тоді пішла і на свою стипендію та деякі заробітки купила жадані олійні фарби: мені здавалося, що ось із ними у мене неодмінно вийде. І вийшло.

 Крок перший: пізнання матеріалу

Олія прекрасно змішувалася, не сохла тижнями, лягала і рівними розтяжками, і фактурними мазками, а ще завжди можна було спеціальною лопаткою – мастихіном – зняти невдале місце і накласти заново. Це стало коханням із першого погляду. Тож усі наступні роки навчання в інституті у мене було нудне живописання акрилом і бурхливі, пристрасні й таємні стосунки з олійним живописом удома.

Після інституту я й далі малювала олією, а величезний досвід роботи з кольором отримувала від своїх дизайнерських занять. Нещодавно до мене прийшло головне розуміння: шлях будь-якого технічного оволодіння матеріалом розпочинається з пізнання самого матеріалу.

Я взяла акварель – і не знаю, що вона може... Тому і я не можу нічого. Всі теоретичні пізнання не навчать мене відчувати її, не зроблять її пластичною в моїх руках, не налаштують мене на одну з нею хвилю. Тому вихід один – пізнати її, гратися з нею, експериментувати і вивчати її властивості.

І так з усіма матеріалами. Якщо не пройдено шлях гри, «пустощів», осягнення властивостей і тактильно, і візуально, й емоційно, то не буде вміння використовувати, як не буде любові та взаєморозуміння. Цей свій досвід я пізніше застосувала в роботі з дітьми. Отже, перший крок до малювання – це відчути матеріал.

Коли Микиті було близько року з копійками, ми почали активно малювати у ванній.

Я переслідувала одну мету – дати відчути і пізнати матеріали. Акварель, гуаш, усе це щедро видавали і вимазували в різних пропорціях по стінках ванни і кахлях. Але навіть у такій, здавалося б, нехитрій діяльності я все ж переслідувала певні цілі.

Отже, пізнання матеріалу, його властивостей – це дуже важливий етап, без нього неможливо вільно працювати в жодній техніці. Наприклад, дві найдоступніші для дитячої творчості фарби – акварель і гуаш. Хоча вони й водні, однак властивості й пластика у них абсолютно різні. Коли я давала акварель, то, малюючи, сама показувала, як її розмивати водою, як крапати, змішувати на піні, накладати прозорими шарами. Коли ми бралися до гуаші, то, навпаки, я показувала її густоту, непрозорість і те, що вона погано змивається водою. Відчуття також різні: акварель м'яка, липка і швидкорозчинна, гуашка ж густа, не липка і дуже крийна. Це важливо, адже дитина пізнає це все на рівні тактильному і зоровому.

Вивчивши властивості фарби, ми переходимо до дуже цікавої частини: пізнання кольору.

 

Крок другий: пізнання кольору

У вивченні кольору я керувалася своїм знанням законів змішування. Наприклад, гуаш. Спочатку я довгий час давала тільки один колір, найчастіше якийсь із основних: синій, червоний, жовтий або чорний.

Коли я побачила, що Микита освоївся з володінням фарбою, тобто вже менше грається її текстурою, відчуттям на руках, а більше малює нею, я почала давати по два кольори. Наприклад, червоний і жовтий – після їх змішування виходили різні відтінки оранжевого. Синій і зелений – різноманітний зелений. Так ми гралися достатньо довго. Перейшли на акварель, де я давала йому коробочку з фарбами. Спочатку він змішував їх усі, і в підсумку виходило сіробуромалинове. Але поступово я почала помічати, що в акварелі син часто змішує потрібні кольори. Приблизно в два роки, коли Микита почав багато малювати і в альбомі, я взагалі не бачила у нього прагнення змішувати кашу з кольорів, він або обирав чисті кольори, або поєднував їх поступово.

 

Крок третій: заспокоїти себе і творити з дитиною!

 А тепер поговорімо не про дітей, а про батьків.

Головну причину, з якої так мало малюють із дітками, я бачу, в першу чергу, в тому, що це може вельми дратувати.

У всіх нас є прагнення до перфекціонізму, і бажання ідеальності в усьому досить потужно тяжіє над нами, особливо коли жінка в статусі господарки дому і матері.

Дитина ж не стримувана нічим, окрім своїх можливостей. Тому заняття з нею часто забирають багато сил і енергії – через невідповідність установок на цей спосіб активності.

Мама заряджена на результат, а дитина на процес. Мама хоче навчити чадо, а чадо – лише отримувати задоволення. Мама виділила час і займається, а дитина просто живе і насолоджується тим, що ви поруч. А вже чого варто, коли ти намагаєшся щось показати, придумане, адаптоване на вік маляти, з таким трепетом знайдене і продумане. А він тобі у відповідь: «Ні, мамо, я малюватиму машинку!»

 

Читайте статтю повністю у четвертому числі журналу "Жила"!

Передрук матеріалів (статей та ілюстрацій) журналу та використання їх у будь-якій формі, повністю або частково, в тому числі й в електронних ЗМІ, можливе лише з письмового дозволу редакції.