Статті
30 вересня 2013 | Жила №6, Мудрощі

Довкілля і його набір поведінкових ключів

Ми весь час перебуваємо в певному фізичному середовищі. Природне чи сформоване людиною, це середовище неминуче стає ареною, контекстом для всіх наших відчуттів, думок і дій. Як же пов’язані наша поведінка (діяльність) і середовище, в якому ми перебуваємо? Важко заперечити, що цей зв’язок існує, адже кожен, мабуть, із власного досвіду знає про місця, де різні, не знайомі між собою люди раптово починають поводитися однаково й переживають схожі відчуття. Втім, механізми здійснення цього зв’язку й досі лишаються здебільшого загадковими.

 

Згідно з усіма новітніми науковими теоріями в галузях психології, соціології, екології людини, психології довкілля тощо, цей зв’язок не є прямим (причиново-наслідковим), тобто довкілля не визначає поведінку людини однозначно. Втім, іще в 1930-х роках таке уявлення було досить поширеним і навіть мало негативні наслідки. Віра архітекторів і містобудівників-модерністів у те, що всі соціальні проблеми можна вирішити через просторову організацію поселень, зазнала фіаско, а соціальні наслідки часто були протилежними до очікуваних. Багато збудованих у той час житлових утворень, що мали стати осередками соціальної рівності, єдності та добробуту, перетворилися на епіцентри злочинності й асоціальної поведінки. Презентуючи ці проекти, архітектори часто зображали людей, які відпочивають сім’ями на просторих газонах навколо велетенських будинків, але насправді ці території зосталися пустими і дуже часто засміченими. Саме в той час, щоб надалі не припускатися схожих помилок, почали ґрунтовно вивчати вплив середовища на поведінку. Поступово завдяки науковим дослідженням стало зрозуміло, що середовище не визначає, а лише уможливлює ту чи ту поведінку, а ще точніше – що середовище лише робить певну поведінку більш імовірною.

Не можна очікувати, що якщо встановити достатню кількість сміттєвих урн, то автоматично вулиці стануть цілком чистими (бо думаючи так, ми повторюємо помилку модерністів), але ймовірність викидання сміття в урни значно зросте, особливо якщо ці урни розташувати у зручних і доречних місцях. Аналогічно якщо дерево росте посеред галявини в парку, це лише збільшує ймовірність того, що під ним сидітимуть люди, особливо коли воно перебуває в сонячній його частині.

Як же саме довкілля впливає на поведінку?

Середовище (природне чи збудоване) містить так звані уможливлювачі, або поведінкові ключі – прихований набір можливостей для задоволення власних потреб, які людина може сприймати, розпізнавати і діяти в них згідно з особистими або груповими мотивами чи вміннями.

Наприклад, ліхтар у безлюдному місці, що за ним ніхто не спостерігає і не контролює, – це «ключ» до фізичних вправлянь у киданні камінців, самоствердження і задоволення прагнення пригоди.

Вважають, що з-поміж кількох уможливлювачів людина обирає той, який дає змогу задовольнити найгострішу чи найнагальнішу потребу (безпосередньо або в майбутньому), тому стомлена людина сяде на лавку біля криниці, а спрагла спершу нап’ється води.

Завдяки тому, що певна поведінка щоразу виникає (повторюється) в певному оточенні – наче згідно з заданою програмою, – довкілля можна розглядати як відкриту систему, що складається з поведінково-середовищних пар, або синоморфів (synomorphs), які одночасно формують діяльність (поведінку) людини і формуються цією діяльністю (поведінкою).

У такому випадку середовище не можна розглядати окремо від людини чи групи, яка в ньому перебуває, важливо враховувати також стан, спосіб входження в середовище, діяльність (поведінку) на момент цього входження, очікування, попередній досвід перебування окремої людини чи групи у схожому довкіллі.

Якщо прийняти цей погляд, приходить усвідомлення того, що те саме середовище дає різні поведінкові стимули різним людям, а також різні стимули одній людині у відповідь на зміну її поведінки.

Для прикладу, дитина, якій погано вдається ходити по жердині, цілком імовірно, уникне спроби пройти по такій жердині на людному дитячому майданчику (хоча ті діти, яким це вдається, залюбки нею бігатимуть), але схожу жердину на задньому дворі ця дитина може використати для тренування.

Ба більше, необхідно пам’ятати, що вся програма поведінкових стимулів у певному середовищі змінюється, якщо екологічні властивості цього середовища змінюються, наприклад, якщо воно стає густіше заселеним.

Так, троє дітей, швидше за все, гратимуться в саду чи на дитячому майданчику геть інакше, аніж десятеро, хоча б тому, що в улюблену гру для трьох учасників – у хованки неможливо або нецікаво гратися вдесятьох через брак хороших сховків.

Американський дослідник Крістофер Александер стверджує, що для кожної поведінки, діяльності чи події є відповідне середовище або його структура і що поведінка чи діяльність, яка й далі відбувається в певному просторі, надаючи йому життєздатності, завжди взаємно пов’язана з певними геометричними структурами цього простору. Ці геометричні структури дослідник вважає архетипними і знаходить їх на різних рівнях від розташування людських поселень на земній кулі до обрамлення дверей і вікон, влаштування лиштв і розташування меблів у приміщеннях.

Такою структурою може, наприклад, бути горизонтальна площина на рівні талії (полиця, верхня поверхня меблів), на яку зручно без зайвих зусиль класти речі, брати їх із неї та розглядати розташовані на ній предмети. Якщо у просторі буде така поверхня, з’явиться можливість організовувати і переміщувати дрібні предмети, зекономити зусилля, скеровані на їх пошук, більшою буде ймовірність того, що їх демонструватимуть і колекціонуватимуть.

Іншим прикладом може бути використання різних (за формою, характером обшиття чи іншими ознаками) м’яких меблів у кімнаті, завдяки чому мешканці й гості цієї кімнати зможуть мати власне улюблене крісло чи диван, їм буде значно легше обрати місця для сидіння. Натомість якщо у приміщенні будуть однакові меблі з одного гарнітуру (чим часто у нас зловживають), то цей вибір стане значно складнішим, а разом із тим атмосфера буде формальнішою і напруженішою. Це стосується і дитячих кімнат, де уніфікування меблів насправді більше шкодить дітям, їх розвитку, соціальній та ігровій активності, аніж дає змогу уникнути конфліктів за улюблене крісло.

На думку науковця, в соціальному плані кожен ландшафт, місто чи споруда повністю сформовано ні з чого іншого, як із таких геометричних структур: «Ці структури є атомами та молекулами, з яких складені споруда чи місто». Саме ідея відповідності лежить в основі «мови структур» (Pattern Language), що її запропонував Александер. Згідно з цією ідеєю, певні риси середовища необхідні для оптимального виконання будь-якої дії, вони найадекватніші й «найкраще припасовані». І навпаки, якщо таких рис середовища (уможливлювачів) не забезпечити або забезпечити менш відповідні структури довкілля, це дорівнюватиме, на думку науковця, встановленню перешкод для поведінки (діяльності), які потребують подолання через інтенсивну мотивацію.

Наприклад, яскраве однорідне освітлення у приміщенні є невідповідним для спільного сімейного вечора, оскільки не сприяє групуванню членів сім’ї за інтересами, а м’яке локальне світло здатне об’єднати сім’ю, наприклад, довкола столу, залишивши у темряві все те неважливе, що може відволікати. Диференційоване локальне освітлення насправді краще і для вечірки, і для затишного кафе, і навіть (попри поширену практику) для робочого місця.

У дещо інакшому формулюванні можна говорити про існування так званого мотиваційного бар’єра, коли через несприятливі умови довкілля ми радше готові відмовитися від певної дії, аніж докласти зусиль, необхідних для її здійснення.

Із цієї причини діти, що мешкають на верхніх поверхах багатоповерхових будинків, починають гратися у дворі самостійно в значно пізнішому віці, ніж діти з нижніх поверхів, оскільки ті дії, які потрібно робити батькам для нагляду за грою дітей, значно складніші (вони не можуть просто виглянути з вікна чи гукнути дитину) і стають мотиваційним бар’єром для того, щоб відпустити дитину гратися. Подібно просторова організація сучасних міст, із притаманною їй анонімністю та розділенням функцій (тут я працюю, тут живу, а тут відпочиваю) стає мотиваційним бар’єром для звичайного міжособистісного спілкування, штовхаючи людей у спілкування віртуальне.

 

Дедалі частіше для дослідження впливу середовища на поведінку застосовують методи так званої активної науки, або випереджувального дослідження, коли дослідник працює не лише з наявною проблемою та шукає її вирішення, а й має змогу спостерігати за виникненням проблеми і тим, як її осмислюють і формулюють ті, перед ким вона постає. А самі дослідження набувають форми дуже прискіпливого та різностороннього розгляду якогось конкретного випадку (прикладу), «case studies». Такі дослідження радше дають можливість зрозуміти, «як і чому все відбувалося саме так у цьому випадку, що спрацювало, а що – ні», аніж створити всеохопну теорію, здатну пояснити всі можливі випадки.

 

Схожу практику ми можемо застосовувати і щодня, просто серед усього іншого звертаючи увагу на місце, простір чи загалом середовище, в якому відбулася та чи та подія, адже усвідомлення того, що середовище впливає на нашу поведінку, а також розуміння механізмів цього впливу дає нам можливість не лише краще розуміти цю поведінку, а й цілеспрямовано змінювати середовище, щоб досягнути бажаних змін у поведінці (діяльності). Маємо розуміти: динаміку і якість процесів, що відбуваються у спільнотах, до яких ми належимо, можна покращити, змінивши фізичне середовище загалом чи певні його ознаки, тому серед іншого маємо бути вимогливими й уважними і до ландшафтів, міст та містечок, вулиць, парків, будинків, помешкань і кімнат, у яких перебуваємо. Особливо зважаючи на те, що багато змін, які ми вносимо в середовище, дуже тривалі й можуть впливати на якість життя не одного покоління.

 

 

Джерела:

  1. Maruja Torres-Antonini. Our common house: using the built environment to develop supportive communities. – University of Florida, 2001.
  2. Christopher Day. Environment and Children. Passive Lessons from the Everyday Environment. – Architectural Press, 2007.
  3. Christopher Alexander. Pattern Language. – Oxford University Press, 1977.
  4. http://en.wikipedia.org/wiki/Environmental_psychology (психологія довкілля).

 

Автор: Тарас Бєляєв

Передрук матеріалів (статей та ілюстрацій) журналу та використання їх у будь-якій формі, повністю або частково, в тому числі й в електронних ЗМІ, можливе лише з письмового дозволу редакції.