Статті
6 січня 2014 | Різвдяний співаник, Колограй

«Куті тисячі рецептів є, а було ще більше!»

Валерій Гладунець, фольклорист, учасник гуртів "Божичі" та "PoliКарп", багато років не вивчає традицію, а живе нею. Величезна любов до усього справжнього, зрощеного на землі, невіддільного від серця, що і є нашим корінням, робить його одним із найдушевніших та найщиріших фахівців з українського фольклору і традиції.
На наше прохання Валерій розповів читачам «Жили» про давнє і сучасне святкування Різдва.   

Сьогодні звичай святкувати Різдво вповні зберігся на Західній Україні, тобто по кордону річки Збруч. Зараз це дуже гарно помітно, люди їдуть святкувати Різдво кудись у Карпати, де і більше колядують, і більше страв Різдвяних –  загалом все відбувається повніше, ніж у Центральній Україні. І тому можна сміливо казати, що чим менше було «совка», тим краще збереглася традиція, адже Радянський союз прийшов на ті землі тільки у 39 році.

Але з іншого боку, і на Поліссі, і в Центральній Україні збереглися свої, притаманні для цього регіону, обряди. Вони досі живі, хоча вже менше колядують. А ось на Гуцульщині є великою неповагою, навіть гріхом, якщо колядники не були в хаті. Кожна колядницька громада має свій куток, свої присілки, і вони обходять їх. Що цікаво, що за день колядники встигають обійти буквально дві-три оселі. Чому так? Тому що колядки дуже довгі, а ще й музики грають, а потім обов’язково всі сідають за стіл, віншують. Це займає дуже багато часу.

- Чи відрізняється традиція святкування Різдва на Закарпатті і у тому ж центральному регіоні?

 - Загалом основна суть така сама, хоча в кожному селі є якась відмінність у традиції. Скажімо, на Західній Україні більше відчувається вплив Європи, святкування того ж Миколая. То також вплив Європи, у нас Миколай був зовсім інший. Зимовий Миколай і Літній Миколай це дуже великі свята, і ми бачимо, скільки в Києві миколаївських церков – та кругом його шанували! І так само на Різдво, ті вертепи, янголята. У кожному селі були свої відмінності святкування, не те, що в регіоні. У Центральній Україні, наприклад, на Святвечір кличуть Мороза. Батько перед тим, як сідати за стіл, виходить і припрошує: «Мороз-Мороз, іди кутю їсти!» ага, якщо не йдеш, то йди і не морозь озимини, садків, а йди на болота, на ліси… А на Західній Україні такого немає, є щось своє.

 - Ти обмовився про відмінне від європейського святкування Миколая. Як це відбувалося у нас?

 - Це дуже велике свято було в Україні. Звісно, святкування було не таке, як у Європі. У них це свято з’явилося із виникненням писемної культури. Коли почали писати казки у Європі, тоді з’явився прототип отого Миколая, який дарує подарунки в чобіток чи кладе під подушку. І оце воно до нас у такому вигляді поступово іде з Європи, через західну Україну. Вже навіть у  Росії починають святкувати Миколая. А у нас це було велике, престольне свято. У багатьох селах були Миколаївські церкви, всі рідні з’їжджалися на святкування. Дуже багато було різних обрядів, хоч це був і піст, але дозволялося співати колядок. Заборонялося танцювати, але все одно – вечорниці не заборонялися. Дівчата працювали, хлопці залицялися. Знову ж таки, у ближчі часи – минуле і позаминуле століття – громади парубоцькі і дівчачі дуже святкували Миколая. І пиво варили зелене, і сані перевіряли. Так само дівчата ворожили. Але так, на око, мовляв ми нічого поганого не робимо. Але й церква не забороняє весело проводити час, заборонено бути смурним. І навіть вживали алкоголь, але в міру. Пиво зелене, наливки різні вживали. Але ж ніхто не п’янів, люди не впивалися, це засуджувалося.

 - Чи можеш описати, як відбувалося святкування Різдва у Центральній Україні?

 - Та як кругом. Готували 12 страв, а у першу чергу готували кутю обрядову та узвар. Дуже важливо правильно вибрати зерна пшениці для куті. Це не має бути куплена на базарі пшенична подрібнена крупа, а цільне пшеничне зерно, потім його потрібно відбити в ступі або в макогоні від верхньої шкірочки, плівочки. Наші предки помітили, що без цієї плівочки кутя смачніша, ця плівочка гірчить, отакий секрет… Я завжди в себе вдома бив сам, у нас у сусідів є така дерев’яна «ножна ступа», і я відбивав, а мама відсіювала верхні шкірочки. І намочували пшеницю, а потім варили, або ж вона пріла… Взагалі куті тієї я б сказав тисячі рецептів є, а було ще більше, у кожного свій!

Ще дуже важлива річ – Дідух. У ньому, так само, як і в куті, переплелися і дохристиянські, і християнські вірування. Зараз Різдво це більш церковне свято, хоч там перемішано все разом. Ми ж бачимо, що навіть саме слово «Коляда» – воно давнє, ще дохристиянське. Наші пращури створили такий цікавий симбіоз, поєднання. Так от, зараз уже на новорічні свята ялинка стоїть, а раніше Дідух був на покутті, на найголовнішому місці в хаті. Взагалі Дідух це солома з колосками пшениці сплетена, там має бути цільне зерно. Раніше Дідух символізував зв'язок зі світом померлих, навіть назва походить від слова «діди». Наші пращури поклонялися своїм предкам. Навіть і зараз, особливо на Поліссі, можна записати, як рано-вранці  «голосять» на «Зелені свята», розмовляють із тим світом, з покійниками. А зараз Дідух у християнстві – це як символ того, що Ісус народився у соломі. Дідух був і є у багатьох родинах. Я знаю, що багато родин уже не ставлять ялинку, а ставлять Дідуха.

Ну і 12 страв! Батько (батьку в родині, або діду, коли родина жила з батьками батьків, надавалася в українській традиції роль провідника, головного, при обрядах) молився, читав «Отченаш», і  всі починали їсти. Обов’язково давали їсти худобі, набагато більше ніж завше. В цей день, як і на Андрія, дівчата ворожили. Також у цей день, існують повір’я, можна було почути, як розмовляють тварини. Багато чого було – люди розповідають. Ну і колядування. 7 числа, а подекуди і 6го – в рідних. Малих дітей посилали до хрещених батьків, дідусів і бабусь. А сьомого вже можна колядувати вповні. І треба!

 - Можеш трошки детальніше про колядування? Які колядки були? Кому їх співали?

 - Різні колядки були: на господаря, на господиню, для діток, щоб все велося. Навіть було на бджоли, для пасічника. Я сам записував, це з Чорнобильського району. На все колядки були! Для дівчини, яка на виданні, щоб вона швидше заміж вийшла. Для парубка, аби одружився гарно, взяв княгиню. Що цікаво, що колядки, разом з веснянками чи купальськими, є одними із найстаріших пісень. Їм дійсно по тисячу років! А може й більше, ніхто не береться казати, скільки їм років. Зазвичай текст міняється у колядки, а мелодія і структура лишається дуже стара. Але подекуди у колядках і щедрівках і текст дійшов той самий. Наприклад, рефрен «Ой дай Боже». Ним замінили ще дохристиянський «Ой Дажбоже», Великий боже. Або у щедрівці «прилетіла ластівочка» - яскравий приклад, що щедрували весною, що для українців початок нового року був весною. Язичництво і християнство так гарно поєднали, і наші предки в тому числі... І слава Богу!

 - Твоє враження: чи можна було б відновити традицію і як це зробити?

 - Ну як відновити? Вона сама відновлюється. Багато свідомих людей вже є, і їхні діти задають питання про святкування Різдва, і батьки починають щось робити. У мене своє бачення щодо цього питання. На жаль, будь-яка Імперія – це зло. І ми були в цій Імперії, і дуже багато чого не могли робити. Нам заборонялося дітей хрестити, святкувати, колядувати. Хоча ті, хто забороняв, вони самі ж дітей хрестили, і діти їхні потім колядували. Та хіба лише у радянські часи? У царські так само, бо ж я весь час про радянські кажу, а українцям забороняли пам’ятати і знати свою культуру, мову, історію всі імперії, але більшою чи меншою мірою. Російська, Австро-угорська, Польська… Та цей історичний період ми пройшли, ми незалежна країна, однак відчуваємо на собі залишки того рабства, тих часів, коли ми були чиєюсь колонією. І потроху, потихеньку відновлюємося, це поступовий процес. Не треба так, щоб завтра всі родини поставили дідухи замість ялинок, чи відправили Дідів Морозів і святкували Миколая, їздили варили пиво і сані випробовували.

Передрук матеріалів (статей та ілюстрацій) журналу та використання їх у будь-якій формі, повністю або частково, в тому числі й в електронних ЗМІ, можливе лише з письмового дозволу редакції.