Мальований чортик сімейних цінностей
Наприкінці минулого року, наше видання запросили на круглий стіл «Збереження традиційних сімейних цінностей в Україні». Прес-реліз загрозливо розповідав про три найбільші небезпеки для сімейних цінностей – гомосексуалізм, гендер та ювенальну юстицію. Остання навіть була винесена в окремий пункт порядку денного – «небезпека ювенальної юстиції». Хто ж учасники цього круглого столу? У списках я знайшла кілька християнських організацій (в тому числі УЦ МП), кілька громадських (як от рух «Російські матері», «Любов проти гомосексуалістів», «Батьківський комітет України», «Моральна молодь України»), а також телеведучих, співаків, музикантів, художників… Єдиний, хто видавався більш-менш дотичним до теми ювенальної юстиції – це Лариса Криворучко, заступник голови комісії з питань захисту інтересів сім'ї і сприяння реформуванню законодавства щодо Кримінальної (Ювенальної) юстиції в Україні. Але ця пані виявилася причетною до «Українського вибору», який виступає борцем проти впровадження ювенальної юстиції.
Чому ж ювенальною юстицією так лякають? Що це взагалі таке і як воно реалізовується в Україні?
Відновне правосуддя
За словами Тані Сенфорд Аммар, директорки Проекту реформування Системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, «у ювенальній юстиції нема нічого дивного, якщо ти про неї знаєш. Якщо подумати, то що може бути нормальніше? Коли дитина порушує закон, то логічно допомогти їй і все зробити, аби це не повторилося». Проте майже вся доступна інформація про ЮЮ подана у негативному ключі і скрашена жахастиками про відібраних дітей.
Але річ у тім, що в Україні ювенальна юстиція не займається відбиранням дітей, ці речі непов’язані між собою. Механізм «відбирання» дітей вже прописаний у Сімейному кодексі України і наразі ніяких змін до наявного законодавства вводити не планується. Згідно зі статтею 164, осіб можуть позбавити батьківських прав, якщо вони вчинили зумисний злочин проти дитини, жорстоко з нею поводяться, експлуатують її або є хронічними наркоманами чи алкоголіками. Тут ні слова не сказано про матеріальне становище чи альтернативні погляди на виховання батьків.
Страшне словосполучення «ювенальна юстиція» означає, буквально «правосуддя для неповнолітніх». Власне, цим і займається ЮЮ в Україні: впроваджує низку заходів щодо попередження дитячих правопорушень, здійснює правосуддя щодо неповнолітніх, а також допомагає соціалізуватися дітям, які переступили закон.
Основна ідея в тому, що підлітки психологічно є незрілими, тож до них в принципі не можуть застосовуватися «дорослі» методи правосуддя. По відношенню до неповнолітніх наразі використовується три парадигми правосуддя: каральний, реабілітаційний та відновний. Каральний – це колонії. При цьому підході є дуже високий рівень контролю і низький рівень підтримки. Підхід зарекомендував себе як неуспішний, оскільки діти після відбуття покарання повертаються у старе середовище, яке знову штовхає їх до злочину. Знаємо, що колонія «ламає» їм життя. «Ми проводили дослідження у колоніях для неповнолітніх, і виявили, що вони відбували серйозні терміни – від 3 до 5 років – за такі дурні злочини, як крадіжки мобільних телефонів чи металобрухту… За такі речі у розвинутих країнах не ув’язнюють. Там дуже невелика кількість дітей, які дійсно вчинили вбивство чи насильницькі злочини» - говорить Євген Загудаєв, заступник керівника «Проекту реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». Тобто вдумайтеся: за крадіжку металобрухту можна було вигадати інакше покарання, ніж садити дитину за ґрати із реальними злочинцями, ставлячи на ній пожиттєве тавро «зека». Напротивагу виникло реабілітаційне правосуддя, з високою мірою підтримки і малою мірою контролю. Але, за словами Олени Горової, директора з розвитку «Інститут Миру і Порозуміння», який багато років просував ювеналку в Україні, такий підхід теж показав свою неповносправність – адже діти якраз потребують рамок і правил, аби бачити якісь життєві орієнтири.
Третій же підхід – відновний, тобто той, який, власне, і впроваджує ювенальна юстиція – має достатньо і контролю, і підтримки. По суті, діти самі вигадують собі систему правил, самі себе контролюють. Олена Горова про відновний підхід каже, що це «можливість для дітей прийняти на себе відповідальність, виправити наслідки, які спричинили їхні протиправні дії, можливість взяти участь у своєму майбутньому, аби потім подібні речі не повторювалися».
Чому це важливо
У нашій країні засуджено за злочини 8000 неповнолітніх. З них 1400 підлітків відбувають покарання у колоніях. З цих 1400 засуджених за статистикою приблизно кожен другий (!) після виходу з місця позбавлення волі вчинить повторний злочин.
Ювенальна юстиція працює із правопорушниками та потенційними правопорушниками на всіх етапах: профілактика злочину, досудовий розгляд, суд, а також післясудова ресоціалізація. Альтернативний підхід до правосуддя для дітей дає дуже приємні результати. Ювенальна юстиція дозволяє порушнику зустрітися із жертвою віч-на-віч. «Зазвичай така зустріч відбувалася ще до рішення суду. Це дуже емоційний процес. Це не суд, де правопорушник сидить за ґратами, уже таврований. А тут потерпілий в очі говорить все, що думає і відчуває. Дитина в процесі цієї емоційної зустрічі дуже змінюється, щиро вибачається. За дітей не розмовляють адвокати чи батьки. Діти пропонують реальні дії, які можуть виконати, щоб усунути завдану шкоду. Разом з батьками і потерпілими складають план виправлення і недопущення подібної поведінки в майбутньому» - ділиться враженнями Олена Горова. «Ми проводили дослідження, збирали статистику. Приблизно 1000 справ в Україні було проведено. Угоди були виконані у 97% випадків. Це просто неймовірний відсоток! Скажімо, відшкодування за кримінальними справами офіційна статистика дає 20%, а судді кажуть, що реальна статистика – менше 10%. Тільки в одному чи двох випадках з усіх цих справ, що ми провели і потім відслідковували, було скоєння повторного злочину. Це при тому, що офіційна статистика повторення злочинів просто зашкалює - ледь не кожен другий вчинює повторне правопорушення».
Проблема діючої системи в тому, що дітей карають, але не працюють із тими чинниками, які спонукали їх вчинити злочин. Після призначення покарання дитина повертається у своє середовище, яке ніяким чином не змінилося, а отже продовжує бути таким, яке штовхає на злочин. Проблемними можуть бути сім’я, школа, стосунки з однолітками, зловживання наркотиками і т.д. «Ми виявили, що якщо дитина раз порушує закон, то це не одна проблема. Це цілий комплекс проблем. Це за аналогією із хворобою. Щоб людина не хворіла, важливо вживати цілу низку заходів, скажімо, вести здоровий спосіб життя, правильно харчуватися, не ходити роздягнутим по морозу..» - говорить Таня Сенфорд Аммар.
Таким чином, задача юю полягає у виявленні загрозливих чинників і роботі саме з ними.
Як це виглядає на практиці?
Є певні «пілотні міста», де впроваджуються проекти, пов’язані із ЮЮ. Наразі таких міст було два, але в цьому році додається ще три: Маріуполь, Мелітополь, Івано-Франківськ, Запоріжжя і Київ.
У школах втілюються проекти з профілактики злочинів. Тут допомагає організація ПЛАСТ та міліція. Дітям показують особливості роботи міліціонером. Проте, з огляду на непопулярність вітчизняної міліції, канадське керівництво проекту замислюється про залучення до проекту канадської поліції. Крім того, у деяких школах уже давно практикується шкільне посередництво. Ідея шкільного посередництва полягає в тому, що діти можуть «розрулити» конфлікти поміж собою самотужки, без залучення директора чи батьків. Спеціально навчені діти-посередники виступають медіатором у шкільних конфліктах і допомагають винуватцям і постраждалим знайти спільну мову, а також варіант відшкодування матеріальних чи моральних збитків. Така сама медіація використовується і на судових розглядах, де і винуватець, і потерпілий з’ясовують стосунки віч-на-віч, без втручання держави.
Спираючись на канадську практику, в Україні у Мелітополі створили Центр відвідування для неповнолітніх правопорушників. Коли суддя приймає рішення, що є достатньо підстав звільнити дитину від відбування покарання, ця дитина має стати на облік у кримінально-виконавчій інспекції. Працівник кримінально-виконавчої інспекції за допомогою методики оцінки ризиків і потреб дитини визначає ті криміногенні фактори які призводять до вчинення злочину. От з цими факторами і працює Центр відвідування. Діти можуть прийти в Центр, поспілкуватися з соціальними працівниками чи психологами, попрацювати в Інтернеті, просто провести свій вільний час. Для дітей, які мають проблеми із контролем над емоціями є спеціалізовані програми: наприклад, програма управління гнівом. Є й просвітницькі програми, де вчать здоровому способу життя або працювати з комп’ютером; допомагають здобути певну спеціальність. Також двічі на місяць проводять зустрічі для батьків проблемних дітей. «На сьогоднішній день є 39 дітей в центрі і 20 дітей закінчили програму і завершили випробувальний термін. Лише один не дійшов до кінця випробувального терміну і вчинив повторне правопорушення. Але якщо такі рецидиви відбуваються, то це зазвичай на самому початку, коли дитина тільки заходить в програму і працівники не встигають побудувати з нею якісь довірливі стосунки» - зауважує Катерина Дудник, яка створювала Центр відвідування.
Кому це заважає?
Проте навіть такі ініціативи стикаються із неймовірно сильною опозицією. Канадійка Таня Санфорд Аммар розповідає, як на просвітницьких заходах до неї підходять люди і звинувачують у тому, що «ювенальники» забиратимуть дітей, аби продавати на органи. Подібні заяви звучать дуже часто у статтях, на круглих столах та акціях. Масово поширюється друкована продукція, де розповідаються «жахи» про ювенальну юстицію.
Безперечно, така потужна інформаційна кампанія мусить кимсь фінансуватися. Якщо проаналізувати, звідки іде основний потік критики, то для східної та центральної України це є УЦ МП. А для Західної, де позиції російської церкви слабкі, речниками виступає секта догналітів, у назві якої є «греко-католицька церква», а отже у пересічного українця саме з греко-католиками догналіти і асоціюються. Є низка непрямих доказів того, що фінансування догналітів здійснюється з Росії. Скажімо їхнє апелювання до В.Путіна стосовно Євромайдану, з проханням увести війська в Україну та інші заяви.
Якщо проаналізувати громадські організації, що виступають проти ЮЮ, то можна зрозуміти, що вони пов’язані із догналітами («Об’єднання віруючих української правовірної греко-католицької церкви»,
«Сім’я під Покровом Богородиці», «Союз християнських матерів України», «Любов проти гомосексуалізму» (аналіз проведено «Католицьким оглядачем»)). Інші організації можна опосередковано пов’язати із «Українським вибором». Це з’ясували гендерні активістки, що робили дослідження для інформаційно-аналітичного центру КРОНА. «На сайтах таких організацій часто є посилання на дружні ініціативи у Росії (аналогічні за своїм змістом) або ж регіональні проросійські ініціативи, і ніколи немає посилань безпосередньо на "Український вибір". Проте на сайтах якраз цих Російських організацій вже є лінки на "Український вибір"» - каже організаторка дослідження. Іншим непрямим доказом є те, що керівником однієї з антигендерних акцій, у якій брали участь ті ж організації, які виступають і проти ювеналки, був якраз «Український вибір». Це дослідниці з’ясували методом інтерв’ювання учасників, хоча офіційно «Український вибір» ніде не фігурував.
Тобто по суті, фінансування мусить іти з одного джерела: російського.
Але навіщо Росії фінансувати стотисячні наклади друкованої продукції та діяльність купи організацій, аби вберегти Україну від «жахів» Європи, таких, як «занепад» сім’ї, та Павліків Морозових, породжених ювеналкою (Павліками стануть усі ті діти, яких не встигнуть пустити на органи). Ймовірно, тут ідеться про ідеологічну битву за приналежність України до «русского міра», який позиціонує себе як мало не останній оплот сімейних цінностей. Ясно, що вдумливий аналіз жахів про «прогнилий захід» із занепалою сім’єю не лишить і каменя на всій риториці «русского міра» на цю тему. Наприклад, проаналізувавши коефіцієнт фертильності, можна виявити, що в Росії середня кількість дітей на жінку становить 1,4, при тому, що по всій Європі середній показник – 1,6. Якщо взяти «найжахливіші» країни у плані ювенальної юстиції, гендера та гомосексуалізму Нідерланди та Францію, то показники становитимуть 1,79 і 2,1 відповідно. Тому всі страшилки про руйнування сім’ї у Європі – лише мильна бульбашка.
Але Росії, як імперії, зайшлося на тому, аби не віддати Україну на Європейського культурного простору. Тут питання не у якійсь економічній вигоді, а саме у тому, аби підім’яти під свій культурний вплив якнайбільше земель.
P.S. Цей матеріал є вираженням позиції авторки і може не збігатися із думкою решти редакції "Жили".
