Школа майбутнього від Михайла Казініка
Якщо запитати в Михайла Казініка, ким він є в першу чергу - скрипалем, мистецтвознавцем, письменником, режисером, професором Драматичного інституту Стокгольма, провідним експертом Нобелівського концерту, почесним громадянином болгарського міста Варна чи постійним ведучим на радіо «Срібний дощ» і «Орфей», він майстерно переконає вас у тому, що насамперед він - МИХАЙЛО КАЗІНІК. Тому що, на його погляд, у людини має бути ім’я і прізвище - адже якщо вони не важливі для людей, усі звання абсолютно нічого не означають і не міняють.
З одним із найерудованіших людей сучасності ми говоримо про духовні істини, уроки життя і школу майбутнього.
- Михайле Семеновичу, ви, напевно, як ніхто інший, зможете чітко визначити, що таке «культура».
- Все життя намагаюся дізнатися і зрозуміти, наскільки це важливо. Культура безмежна, у той час як ми обмежені в часі і просторі. Культура - це обробляння. Чого? Природно, душі. Все інше в нас, так чи інакше, збігається з фізіологією, способом розмноження, стадності і харчування тваринного світу. Навіть політичні проблеми повністю з тваринного світу - боротьба за право вождя, володіння, підпорядкування, територію. Тільки КУЛЬТУРА відрізняє нас від усіх інших популяцій.
- Хто вона - людина культурна?
- Це людина, яка живе тут і тепер і водночас - у всіх чудових часах минулого. Тому що людство сильне насамперед тим, що накопичує розумну енергію, духовну інформацію. На жаль, величезна кількість людей наразі відключені від цього унікального «передавача», живучи тут і тепер лише у своєму особистому насиченні. Справжня ж культурна людина - це людина цивілізації, для якої і духовна, і музична, і поетична, й архітектурна і т.д. історії є частиною її сьогоднішнього дня.
Нині ж, коли тривають дискусії між людьми, вони дискутують не з думкою цілком, а лише з якимсь обраним уривком із цієї думки. І це жахливо - вони начебто не мають панорамного культурного бачення. Ось, є така чудова відома фраза Миколи Островського: «Життя дається людині один раз. І потрібно прожити його так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не палила ганьба за підленьке і дріб’язкове минуле і щоб, помираючи, зміг сказати: все життя і всі сили було віддано найпрекраснішому у світі - боротьбі за звільнення людини...». Отож, якщо взяти тільки початок, тоді ця вирвана думка каже про те, що життя потрібно прожити з задоволенням без болю і напруження.
Люди зараз сперечаються не про цілісні ідеї, а воюють проти шматків. Тому ми маємо і в спілкуванні, і в дискусіях завжди враховувати всю глибину сказаного, а не фокусуватися на шматках з метою відразу дати лайливу відповідь. Те ж саме і з культурою - ми не зможемо глибоко зрозуміти багато речей, якщо не розуміємо предтечі, не бачимо послідовності. Все, що мало коріння в минулому, обов’язково матиме паростки в майбутньому. Тому потрібно бути дуже обережним і уважним, а головне - наскільки можливо добрим.
- Як виховати в дитині культурну людину?
- Дитина дуже глибоко приймає ті дитячі враження, які вона отримала. Те, що було в дитинстві, ллє величезне світло на все її життя. І від того, які ці враження, може залежати майбутнє людини. У ті часи, коли я був маленьким, у нас не було телебачення, і ми втрьох з мамою і татом збирали марки, а вечорами при тьмяному світлі розповідали одне одному за цими марками про картини, про художників, про різні країни, про історію, ставили одне одному цікаві питання. І я запам’ятав на все життя і це тьмяне освітлення, і цю маленьку стару кімнату зі стелями, що протікали, і холод із моторошними протягами, але головне - я запам’ятав те дивовижне колосальне тепло мами і тата і ці чудові маркові колекції, які давали нам можливість спілкуватися. І, відверто кажучи, все те, що я роблю в житті, - це якоюсь мірою продовження цього.
Якщо в сім’ї існують подібні взаємини, коли люди дуже близькі і душевно, і тілесно, за гармонійний розвиток дитини можна не хвилюватися. Я раджу батькам сідати поруч із малюком і вмикати йому прекрасну музику. Навіть якщо він вискочить і піде гратися, не хвилюйтеся - у дітей багатоканальне сприйняття світу, на відміну від дорослого, якому для розуміння обов’язково потрібно дивитися на лектора.
Дитина, як і личить генієві, багатоканальна - вона може хоч в усі боки обертатися, але чути важливу для неї інформацію. От ви ж напевно зауважували, як діти дивним чином уміють «підслуховувати» інформацію, яка у момент розмови, здавалося, їх зовсім не цікавила.
А дітям же завжди кажуть: «Не крутися!», «Сиди прямо!», «Дивися на вчителя/дошку!». Однак це зовсім неправильно, оскільки, коли дитина сидить прямо, у неї вимикається вся її геніальна багатоканальність, а доросла одноканальність іще не вмикається. Адже відомо, що якщо малюка з дитинства навчати різним іноземним мовам, для нього це буде нормою, оскільки можливості дитячого сприйняття грандіозні, навіть якщо це роблять граючись.
Насправді ми не можемо до кінця оцінити всі колосальні можливості дітей! Нам потрібно вчитися з ними розмовляти не сюсюкаючи, а викликаючи в них інтерес.
Ну і, звісно ж, будь-яка освіта має бути радісною. Хто придумав, що навчання мусить бути серйозним, оцінним, престижним?! Як правило, великі люди не були особливо успішними у своїх навчальних закладах, оскільки вони інтуїтивісти, які відчувають більше й оцінюють усе цілком інакше.
Навчання має бути веселим. Якщо дитина за урок усміхнулася менше ніж 8-20 разів, я вважаю, що цей урок був невдалим і вчителя варто виганяти. Учень має бути на уроці з розслабленими м’язами обличчя і, регочучи, сприймати найсерйознішу інформацію.
- Яке ж місце відведено школі в цьому цікавому культурно-виховному процесі?
- На жаль, школи в нас поки що дуже погані. Звичайно, можна потрапити до викладача, який любить дітей, предмет і вміє донести інформацію. Такі вчителі є, як і одиничні школи, але вони не роблять великої погоди. І це не тому, що погані педагоги, - погана сама система освіти. Адже головне завдання - дати не кількість знань, а вміння співвідносити ці знання, пов’язувати їх в одне ціле.
Мета школи - навчити мислити і відчувати. Вся історія, вся культура, все людство завжди рухаються вздовж єдиної лінії, є причиново-наслідковий зв’язок, без якого школа мертва. От і виходить, що ми народжуємо дивовижних дітей – з великими очима, розумних і тонких, у 6 років віддаємо їх до школи... І що ми отримуємо після того, як діти по 6 годин протягом 11 років навчалися у педагогів? Адже на виході має бути еліта! Кого ж ми випускаємо? Якою мовою вони - випускники - говорять? Які думки рояться в їхніх головах? Інколи я завдаю собі клопоту почитати інтернет-форуми. Я не знав, що принцип форуму такий: пишуть розумну статтю, після цього перший учасник форуму лає автора статті, а другий учасник форуму лає першого. Я думаю: зручний народ. Зручно управляти...
- Якою має бути ідеальна школа?
- От як у школах відбуваються уроки? Наприклад, приходить учитель географії і каже: «Сьогодні ми вивчатимемо географію Данії», а в дитини відразу внутрішній протест: «Що таке Данія? Навіщо вона мені? Мене не цікавить географія Данії!».
Але ж можна почати зовсім інакше: «Данія - це батьківщина великого казкаря Ганса Християна Андерсена. Вона розташована на 304 островах! А самого Андерсена називали солов’єм з острова Фюн. Ось погляньте на екран, як виглядає соловей. А тепер послухайте, як він співає і як співачка виконує романс Аляб’єва «Соловей», присвячений Пушкіну. А ще Андерсен умів робити чудові паперові мережива (витинанки), які ми теж можемо з вами зробити. А поки ви робитимете, я розповім вам чудову казку Андерсена про лебедів, у якій дівчина Еліза, щоб урятувати своїх зачарованих братів, плела їм костюми з... кропиви». Як у калейдоскопі, можна міняти назви, теми, імена, тримаючи увагу дітей і ваблячи їх у дивовижний світ знань. У такий спосіб ми сформуємо поетично мислячих людей!
А тепер уявіть інший урок. Тема - вода. Вода - як біологічна даність. Море, океан. Вода - життя. Вода - містична субстанція, у неї є пам’ять. Вода, море в музиці Клода Дебюссі, Равеля. Гра барв, відблисків... Море у Пушкіна: «Прощай, свободная стихия...». Так ми ведемо дітей у світ мислячий, творчий. Ті, хто пройде таку школу, будуть іншими людьми.
Будь-яка історія, країна, географія важлива тому, що в ній були якісь культурні центри і явища. Тобто що таке географія? Географія - це місце, історія - це час, а культура - це наповнення місця і часу. У всьому, що ми робимо, у всьому, що людство намагається зрозуміти, найголовніше - це культурна цінність того або іншого явища. Тому я й створив так звану школу комплексно-хвильового уроку, де всі явища пов’язані між собою - предтечі, наслідки, ланцюжки. Ми вчимо дітей мислити!
Або ось, виходить учителька і каже: «Дивіться на мене уважно. Я - руда. У мене зелені очі і вага 50 кг. Якби не настала епоха Відродження, мене спалили б на багатті як відьму. Таких спалювали в першу чергу (хто важчий за 50 кг - не злетить на мітлі)». З молодими можна так жартувати! Розумієте, це запам’ятається назавжди! Це історія, це гра, це подія, це радість, це принцип очуднення, про яке говорив Шкловський, - дивний початок, захоплення...
Знаєте, мій дідусь був неймовірно освіченим, він увесь час читав, писав вірші, декламував нам напам’ять фрагменти Шекспіра, грав Гамлета в театрі свого маленького містечка. Але ж він закінчив лише 3 класи! Проте за ці три роки йому дали не кількість інформації, а постійну довічну потребу читати, думати, розуміти, відчувати! Ось такою має бути школа.
- Які найважливіші знання ми маємо дати дітям?
- Насамперед, у сьогоднішніх умовах комп’ютеризації і наступу віртуального світу, який занапащує, а інколи і знищує людей (віртуальна любов, дружба, смерть і т.д.), важливо надати особливого значення гуманітарним предметам - тобто культурі і мистецтву.
- Найважливіший життєвий урок, який ви засвоїли?
- Добре, радісне людське спілкування - це найцінніше в житті. Тому що ми всі діти однієї планети, однієї цивілізації, одного всесвіту. Це все частина одного величезного космічного організму. І хоча, на жаль, значна кількість людей від цього організму відключається, ті люди, які підключені, мають унікальну можливість прожити на землі величезну кількість життів - життя Баха, життя Моцарта, Шекспіра...
Ми ніколи не станемо щасливими, якщо будемо замкнуті виключно на одній сфері - сфері особистого комфорту. Люди, які володіють потужною духовністю і здатністю всмоктувати в себе найкраще з того, що було створено, мають зовсім іншу якість життя, інший рівень реакції, рівень творчості.
- Чого найважливішого ви як батько навчили свого сина?
- Знаєте, колись я взяв на плечі свого п’ятирічного сина, щоб він міг трохи відпочити після довгої дороги. Проте, коли ми почали наближатися до будівлі філармонії, Борис дуже серйозно попросив опустити його вниз, боячись, що його в настільки «неналежному» для юного музиканта вигляді (а він з 4 років грає на скрипці) може побачити диригент! Син уже в тому віці боявся не Брежнєва, не парторга чи ще якого-небудь страшного дядька, він боявся, що диригент визнає його не музикантом, а лише маленькою дитиною. Напевно, тоді я зрозумів, що до цього часу ми з дружиною вже домоглися чогось у цьому житті в сфері виховання.
Для нього завжди існували і продовжують існувати якісь основні цінності. Зараз йому 35, він успішний музикант, багата особистість, глибокомисляча, діяльна й інтелігентна людина. Я думаю, що в його вихованні було дуже багато того, що допомагає дитині бачити істинне навіть в аморальності сьогоднішнього суспільства.
Чому я кажу про те, що гуманітарне зараз важливіше за все. Адже колись епоха Відродження прийшла на планету Земля саме тоді, коли в середні віки людина була доведена до того, що не могла нічого сказати, ні про що подумати, ні про що посперечатися, ні в чому засумніватися. Інквізиція лютує, жінок спалюють на багаттях... І ось в епоху Відродження замість того, щоб палити, жінкам починають поклонятися, захоплюватися красою їхнього тіла, волосся, очей... Епоха Відродження захищає цивілізацію від повного падіння й отупіння, коли яка-небудь релігія або ідеологія захоплює стовідсоткову тотальну владу. І якщо врахувати, що все двадцяте століття - це було страшне середньовіччя з усіма його війнами, ГУЛАГами, фашизмами, комунізмами, руйнуваннями, знищеннями культурних цінностей в усьому світі, моторошна агресивність і жорстокість, потрібно робити все можливе для приходу нової епохи Відродження. А вона означає особливу увагу до особистості, до багатства думки людської, багатства людських картин, музики. Я вірю, що утвориться достатня критична маса, яка підірве час загальної байдужості. І вона настане - нова епоха - завдяки поезії, завдяки формуванню типу вільного громадянина, розуміння мистецтва через любов, замилування людиною!
Незважаючи на гадану утопічність, іншого шляху немає - тому що жодні блага матеріального світу ніколи ще не принесли нікому справжнього щастя. Це я вам можу точно сказати!
