Як ходити в походи, не забиваючи голову і рюкзак непотрібним

Мій товариш, який вперше вибрався у гори Криму, ділився враженнями, дзвонячи з  мобільного: "Слухай, ми зараз знаходимося у найсправжнісінькій хмарі! Навіть не знав що так буває. І ще бачили сьогодні море з вершини гори." Він розказав про речі які мені самому було приємно впізнавати: про насолоду від кожного кроку, від ковтка джерельної води, від того, як класно самому вибирати маршрут. Похід – це на сто відсотків розвага, вибір того що хочеш саме в цей момент. Такий підхід це однозначно ліки для мозку -  повертаючись із таких вилазок, людина відчуває, як з неї через край б'є енергія, а буденні перепони здаються сміховинними на фоні легко подоланих вершин і відстаней.

В цьому тексті мені захотілося написати про те, як ходити у походи легко, приємно і з користю. В ідеалі кожен похід – це хороша психологічна пригода, "зачистка" мозку від перевантажень і стресів сучасної цивілізації.  А для сім'ї або групи друзів - ще й визнаний засіб team building, "будування команди", якщо мати правильний підхід.

У походи – сім’єю!
Я спілкувався з декількома молодими мамами, котрі ходили в гори з дітьми грудного віку. Хоч нині це скоріше виняток, ніж тенденція, проте такі мандрівки є достатньо реальною річчю: туристична індустрія навіть випускає  трекінгові «рюкзаки-сидіння», в яких можна носити дитину. Дітей від 2 до 5 років складніше брати з собою просто тому, що вони важчі, а ходити багато ще не можуть. Та й трохи старші діти навряд чи зможуть йти нарівні з дорослими - будуть швидко втомлюватися. Тому не орієнтуйтеся на групу, не напружуйтеся, а йдіть сімейно – собі в задоволення! Для виходів у гори з дітками підійде варіант походу вихідного дня. Або ж «радіалки» - радіальні виходи тривалістю до години неподалік від табору.
Дітям похід дає розуміння реалій життя - можна допомагати дорослим у "побудові" житла (напинанні намету), розведення багаття. Це також тренування навички ділитися і допомагати. Пішохідна прогулянка дає ще й звірський апетит, коли захочеться не капризуючи наминати звичайну кашу так, що за вухами лящить. А ще - ПРИГОДИ, справжні, не кіношні і не комп'ютерні, щось таке про що можна з гордістю розказати одноліткам, відчуваючи себе справжнім Рембо або хоча б Беаром Гріллсом.

А для пари чоловік-дружина похід стимулює лідерські якості та природним способом прищеплює відповідальність. Дає спільну і ясну ціль — точку на маршруті — і конкретні видимі задачі як її досягати, дає спільно пережиті радощі. Вчить покладатися на власні сили, наочно показує таку необхідність. Похід це спрощена і наочна аналогія життя: можна загнати себе як коня, можна навпаки спокійно йти до мети, відволікаючись на різні приємні речі, якщо цього хочеться. Про цілі походу і ролі в ньому можна і треба домовлятися — теж все як в житті. «Правильна» похідна активність розвиває вміння жити “тут і зараз”: сенс походу — в самому поході, найбільше задоволення ловиться від процесу, при цьому цілі досягаються «граючись» - адже хіба комусь захочеться дертися на височенну гору з примусу?

 

Перш, ніж їхати в гори – потренуйтеся! Похід вихідного дня неподалік від вашого дому є ідеальним способом зробити тест свого спорядження: перевірити чи не натиратиме звичне взуття якщо в ньому ходити не декілька годин, а день або півдня; дізнатись чи не буде одяг надто мокнути в легкий дощик, чи не пропускатиме вітер. Походи вихідного дня гарні самі по собі і можуть бути чудовим джерелом емоцій і вражень — якщо маршрут вибрано вдало. Наприклад, гарні стежки і краєвиди є неподалік від Києва на Букринському півострові, коло давньої козацької столиці Трахтемирів (їхати від Видубичів до зупинки “Великий Букрин”). Короткі маршрути на природі можна робити і в межах великого міста: наприклад, в Києві це перехід від Китаївського монастиря через ліси (і маловідомий могильник князівських дружинників) до Феофанії і Музею народної архітектури та побуту.

 

Спорядження. Не найголовніше, але важливе

Є туристи старого гарту, які сприймають пішохідні мандрівки як "підкорення гір", тягання тяжких торб та випробування себе на міцність. Цей підхід має право на життя, але з сучасним легким спорядженням, коли рюкзак може важити не набагато більше за школярський (5-8 кг), здається дещо застарілим. Якщо приділите трохи уваги підбору спорядження, плануванню маршруту та продуктовій розкладці, ви можете мандрувати без зайвого героїзму, але зі значно більшим задоволенням.

 

Ідеального спорядження для всіх погодних умов і маршрутів не існує. Але загальна рекомендація - при виборі орієнтуватися на спеціалізовані магазини саме туристичного, а не загально-спортивного спрямування. Тому що в “загально-спортивних” та супермаркетах часто трапляється ширвжиток за завищеними вдесятеро цінами. Неприємно буде якщо у вашого рюкзака десь на середині маршруту відірветься лямка або холодної ночі розлізуться шви у спальнику. Тому вибирайте надійні варіанти.

З іншого боку, не переймайтесь купівлею дорогого спорядження. Зазвичай не становить проблеми позичити намети, спальники, рюкзаки, каремати. Але якщо мандруєте часто — краще купувати, попередньо проглянувши форуми. До туристичного одягу особливих “космічних” вимог немає — скажімо, міцний поліетиленовий плащ-дощовик захистить від дощу так само як супердорога мембранна курточка. Стовідсотково натуральні матеріали, якими б приємними вони не були для щоденного носіння, сохнуть значно довше за синтетичні та напівсинтетичні речі, які нині і є стандартом для туризму.
Дуже важливо подбати про взуття. Ходити в нових нерозношених черевиках чи кросівках, натираючи ноги доволі неприємно, адже як насолодитися краєвидами та радістю походу, коли весь час болить? Якщо не йдеться про зиму (врахуйте що в Карпатах весна і осінь це за великим рахунком зима) — підійде будь-яке взуття на шнурівці. При тривалому ходінні стопа збільшується на розмір. Врахуйте це щоб не ходити з натертими ногами. Добре також мати гарний запас сухих шкарпеток - теж важливо щоб не натерти ноги, чи для того, аби поміняти вогкі шкарпетки після цілоденної ходи перед сном.

Вирушаючи у походи з дітьми, подумайте про взуття і для них. Зараз багато виробників випускає лінійки трекінгового взуття навіть для зовсім малюків. Такі черевички міцно фіксують дитячу ніжку і захищають від вивихів чи травмувань об каміння чи рослини.

Від негоди захистить дощовик, накривка для рюкзака і – про всяк випадок – усі речі в рюкзаку у пакетах. Адже якщо йти у Карпати, то дощі можуть заладити надовго!
Головні вимоги до спальника — це те, що він має бути сухим і теплим. Із “сухим” все зрозуміло, теплий — такий, що відповідає нічній температурі на тому високогір'ї, куди ви вирушаєте. Для Карпат влітку ця температура буде +5. Для дітей можна купити окремі дитячі спальники, і це буде справжньою романтикою – мати своє власне «кубельце» як дорослий!

Ходіть легко
Головний тренд сучасного туризму - легкохідне спорядження. Для тих, хто вирушає у похід із дітьми, це не лише «тренд», а, схоже, чи не єдиний вибір. Адже треба нести не тільки свої речі, але й речі малих членів команди!  В першу чергу легкість визначає навіть не саме спорядження, а  підбір продуктів. Замість «традиційних» консервів, хліба та сирих овочів спакуйте сушені овочі і м'ясо, сухофрукти, горішки. І не беріть зайвих речей! Інколи функцію рушника, спідниці, підстилки та чохла для фотоапарату може виконувати одна й та ж річ! Спакувавши рюкзак остаточно, викладіть з нього п’ять речей, без яких тим чи іншим чином могли б обійтися. Сучасний туризм – це «шкільний ранець» на 5 кілограмів, а не тяжка ноша.

 

 

Сходіть у справжній похід

 

Справжній — це з повним відривом від цивілізації. Людина стає цілком інакшою якщо вона повністю занурюється у природу — без жодних бар'єрів — десь 4-5 днів. Вона стає здоровішою, спокійнішою. Не знаю як пояснити цю часову межу, але певен що вона є: сам відчував і запитував у інших. Якщо спробуєте, ви це відчуєте на собі. Відбувається таке собі "перезавантаження" для свідомості, зайві і другорядні думки кудись зникають, лишаються найголовніші.

Для повного поринання в природу краще всього вимкніть мобільний (вийміть акумулятор щоб не розрядився випадково), старайтеся в першу чергу дивитися і лише в другу — фотографувати.

Колись на одному з маршрутів (залізнична станція Кваси - Говерла) було враження що ми потрапили в інший світ. Корівки-красуні, як з реклами шоколаду, бродили собі старою австрійською дорогою у своїх справах, мелодійно дзвонячи дзвіночками на шиях. Отари овець паслися самі по собі. Можна було собі уявити що тут немає людей, така собі цивілізація пасторальних тварин. У кожному з походів є можливість потрапити у таку нову маловідому реальність.

P.S. А ще у Карпатах усі приязні і всі один з одним вітаються! Справді відчуваєш себе чи то в іншій країні, чи то на іншій планеті.

Іван Бабошин