Статті
10 січня 2013 | Жила №2, Образи творчості | Автор Настя Мельниченко

Розвиваємо у малюків музичне чуття

Люди музичні від народження. Так було споконвіку. Це можна вважати за аксіому, і підтвердженням цьому виступає досвід минулих століть і тисячоліть, коли, починаючи з перших шумових інструментів, виготовлених із кісток мамонта, проходячи крізь усе різноманіття ритуальних танців і пісень, людство творило унікальну музичну спадщину, у яку кожен, незалежно від способу життя чи рівня освіти, був по-своєму залучений. Однак зараз чомусь так багато тих, хто скаржиться на ласого до чужих вух ведмедя. Ще якихось 50-100 років тому люди охоче грали на інструментах (інтуїтивно – у народній культурі, здобувши освіту – у міській) чи співали за родинним столом, а нині соромляться відкрити рота. Часто дорослі навіть не знають, є у них слух чи немає. І частіше схиляються до “немає”, підтверджуючи це тим, що в них усе одно у сім’ї ніхто не співав, а отже, взятися музичному хисту немає звідки. Насправді брак слуху спричиняється аж ніяк не спадковістю, а тим, що у дитинстві ці здібності не було розвинено.
Їздячи у фольклорні експедиції, фахівці помітили, що у селах ніхто не посилається на відсутність слуху. Бабусі можуть відмовлятися співати, бо “життя сумне”, бо давно не співали, бо компанії нема або не на часі, але на слух не скаржаться. Чому? Бо поняття “не вміти співати” не існувало взагалі, такого не могло бути ніяк, а отже, співали всі. Селяни від народження чули пісню, яка супроводжувала кожен крок і етап їхнього життя. Що таке “слух”, навряд чи хтось мав уявлення. Так, були “більш голосисті” жінки, були ті, що витягували пісню, але людей без слуху не було!
Зараз музика, яка завжди займала у вихованні дітей одне з перших місць – як
у сільській, так і в міській культурі, – відступила на задній план. Малят записують
на іноземну мову чи логіку, але не на музику. Чи не тому, що наразі музичні заняття
асоціюються з суворістю музичних шкіл, з їхніми сольфеджіо та академконцертами, а не
з вправами “для задоволення”? В ігровій формі дітей навчають світу навколо, математиці,
англійській мові. А подібних музичних занять дуже мало, і часто їх ведуть ті самі суворі
вчителі з музичних шкіл. У масовій свідомості заняття музикою, як і спортом, асоціюється
з майбутньою професійною діяльністю. Система музичних шкіл налаштована на пошук
талантів і відбракування “шлаку”, і якщо ти не працюєш по кілька годин на день, то тебе
записують у шлак, а це добряче б’є по самооцінці. Я закінчила дві музичні школи, і жодна
дитина не ходила туди з задоволенням. Це завжди були муки і силування. А де ж гра і
легкість, де ж ті живі почуття, які мають супроводжувати долучення до музики?
Ще одна проблема, актуальна принаймні для столиці, – це брак музичних занять
українською мовою, брак матеріалів для цих занять. Найкраще дітям всотувати свою
власну, а не чужу культуру. Їм на генетичному рівні закладено розуміння народного
мелосу, до того ж свого, а не іноземного. Фольклор є простим для дитячого сприйняття, на
відміну від авторських мелодій. Але саме такого фольклорного формату занять практично
немає. Наше завдання полягає в тому, аби дати батькам практичні поради щодо раннього
музичного виховання дітей. Аби вони виростали в музиці, були творчими, спонтанними,
щирими. Адже без музики неможливий багатосторонній розвиток особистості!
Ми почали цю статтю з твердження, що люди музичні від народження.
Поспостерігайте за зовсім маленькою дитиною: спершу вона чітко відбиває ручками ритм
по якійсь поверхні та, зовсім не соромлячись, танцює під музику. Пізніше - співає, на
ходу вигадуючи слова. Такий інтерес малюка до музики невипадковий, він потребує її, це
закладено в нього від природи. І момент цього максимального занурення у музику треба
підтримати.

Практичні заняття для діток

Отже, музичний розвиток у віці 2-3 років. Заняття мають мало спільного з нотною
грамотою чи хоровим співом. Але запропоновані прості ігрові вправи допоможуть
дитинці поєднати музику з рухами тіла, відчути і подружитися з ритмом, збагнути
особливості звуку, його висоту та тривалість, познайомитися з музичними інструментами.
Діти мають бути дружними з музикою, а не боятися її.

Рух
Нехай навіть батьки геть не товаришують із танцями, але дітям про це знати не
обов’язково. І почати рухатися можна з традиційного набору, який використовують
усі “розвивалки”: це коли грає якась музика (ненав’язлива класика або народна
інструментальна), а мама вигадує різні рухові завдання. Скажімо, це може звучати
так: “Ось ми маленькі зернятка яблучка, сидимо в землі (всі сидять, притиснувшись до
підлоги), і пішов дощик, ми піднімаємося, ростемо, тягнемося до сонця. Ось виростає
квіточка, ось вона розквітає. Віє вітер, і ми колишемося. Аж ось почалася буря, і ми
сильно-сильно хитаємося. А прийшла осінь, і листячко наше опадає (всі крутяться і
“падають”). А яблучка падають швидко і гучно (всі валяться з грюкотом на землю)” і т.д.
Фольклор пропонує дуже багатий набір музичних ігор для малят. Хітом номер
один для малюків лишається “Подоляночка”. Зовсім малі дітки можуть відмовлятися
ставати у коло і робити рухи, доки інші водять хоровод. Тому подоляночками на нашому
домашньому занятті будуть усі. Ось поліський варіант “Подоляночки”:

Десь тут була подоляночка,
Десь тут була красна панночка.
Тут вона впала, до землі припала,
Сім літ не вмивалась, бо води не мала.
Устань, устань, подоляночко,
Протри очка, як ті скляночки,
Та візьмися в бочки, поскачи навскочки,
Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю.

Дуже позитивно дітки сприймають усілякі хороводи, скажімо, “Кроковеє колесо”
з весняного циклу. Всі беруться за руки і, співаючи (поки що нехай співає дорослий),
починають повільно рухатися. Чим далі пісня – тим швидше рухається коло, доки малі не
починають вищати від захвату! Закінчується все гучним “уууу”, коли діти збираються в
центрі кола.

Кроковеє колесо, колесо
Вище тину стояло, стояло.
Много дива видало, видало.
Чи бачило колесо, колесо,
Куди нелюб поїхав, поїхав?
За ним трава полягла, полягла.
І діброва загула, загула,
Ууууу!
Куди милий поїхав, поїхав?
За ним трава зелена, зелена.
І діброва весела, весела,
Ууууу!

Відома також гра “В довгої лози”, але для неї треба хоча б п’ятеро людей. Усі стають
шеренгою, беруться за руки, піднімають їх над головами. З кінця шеренги відривається
“коза” і біжить змійкою поміж іншими гравцями. Всі співають:

“Що в довгої лози,
Поскакали тереном кози (2).
То в гору, то в долину,
По червону калину (2).
У долину зеленесеньку
По калину червонесеньку (2)”.
Пробігши, “коза” хапає крайнього за руку, таким чином повертаючись у шеренгу з
іншого боку.

Ритм
Дуже часто дітки освоюють ритм, просто плескаючи в долоньки у піснях в означених
місцях. Вибрати можна будь-яку пісню, яка до вподоби батькам. Можна взяти на якомусь
із дитячих дисків фонограму-мінус і вигадати текст самим. Я дітям видавала палички для
їжі, і ми під випадково обрану фонограму співали такі слова:

Дощик-дощик, сильний дуже, кап! Кап! Кап! (усі стукають паличками по столу)
Ти залив увесь наш сад, кап! Кап! Кап!
Не страшні твої калюжі, кап! Кап! Кап!
Ми гуляємо в чобітках, кап! Кап! Кап!

А далі можна фантазувати. Скажімо, що дощик пішов сильніше, став
справжнісінькою зливою, від чого наші палички луплять по столу швидко-швидко! А
тепер дощик вщухає, майже припинився...
Таким самим способом можна наслідувати ритм цокання копит чи стукіт коліс
потяга.

Звучання
Раніше доволі популярним серед малечі було звуконаслідування, коли певні
слова вимовляють в особливій манері, наслідуючи звучання тварин, птахів, музичних
інструментів, дзвонів. Урбаністичній дитині важко зрозуміти особливості ластів’ячого
співу або ритміку бемкання дзвонів, але спробувати таки можна. Однак перед справжнім
звуконаслідуванням треба трішки потренуватися.

Вправа 1. Вчимося пародіювати тварин. Розмовляємо, як собачки, котики, корівки,
жабки, горобчики і т.д. Для цього можна взяти набір карток із різними звірятами і
навмання витягати звірятко. Дитина має швидко зреагувати і видати відповідний звук. Ця
гра набуває змагального характеру, якщо дітей кілька у групі.
Також є гарна пісенька “Зажурився чоловік”, яку може виконувати мама, а дитина у
певних місцях вигукує звуки різних тварин відповідно до тексту.

Вправа 2. Вчимося говорити “по-звірячому” то гучніше, то тихіше. Дорослий описує
різні ситуації, скажімо, про мишку, яка лягає спати, і тому всі навколо говорять пошепки.
Або про телятко, яке заблукало у лісі і мусить гучно мукати, аби мама його почула.
Звертайте увагу на те, аби під час гучного крику дитина не зривала зв’язки.

Вправа 3. Додаємо характерні ритми та інтонування. Для цього використовуємо
народні звуконаслідування.

Соловейко
Як я був у Бога,
Як я був у Бога,
Як я був у Бога,
А Бог спить,
А Бог спить,
А Бог спить,
А я його за ногу
Щип! Щип! Щип!
А він мене кийком по ногах
Трах! Трах! Трах!
А я втік,
А я втік,
А я втік
Та й сів,
Та й сів,
Та й сів
Під кленом.
Цить! Цить! Мовчіть!
Хлопці в садку,
Хлопці в садку,
Хлопці в садку,
Кийком по ногах! Кийком по ногах!
Трісь!
Трр-р-р-р-рісь!

Дзвони
Бов-бень, Савка вмер!
Прийшов піп - Савка втік!
Положили Савку на голую лавку,
Лавка трясеться - Савка сміється!

Жаби
1.
- Кум, кум, з чого ваша хатка?
- З жабури-и!и!и!-ння!
З жабури-и!и!и!-ння!

2.
- Кум, кум, що ста вар-вар-варили?
- Борщ! Борщ! Буряки-ки-ки-ки!

Журавлі
Кру! Кру! Цукру кру!
Кру-гом!
Кру-гом!
Кру-гом!
Кру! Кру! Цукру!
Нема, нема.
Кру! Кру!
Ключем,
Ключем,
Ключем.

Ластівка
Як була восени,
То стояли стоги!
Головані-черевані
Переїли-перелущили!

Вправа 4. Освоюємо довжину звуків. Для цього можна імітувати гудок поїзда,
туркотання горлиці тощо – тобто однакові за звучанням звуки, які повторюються з різною
довжиною.

Висота звуків
Зрозуміло, що з геть маленькими дітьми вчити ноти сенсу немає. Однак малюки
мають познайомитися з висотою звуку. Найлегше це зробити, показавши наочно.

Вправа 1. Візьмемо, скажімо, дві іграшки – нехай це будуть дві мишки: одна велика й
одна маленька. Як каже маленька мишка? Вона каже тоненьким голосочком: “Піпіпіпіпі!”
А велика мишка? Велика мишка каже грубим голосом: “Піпіпіпі!” У маленького собачки
високий голос. У великого собачки – низький. Наслідуючи звуки за висотою, дитина,
по-перше, вчиться володіти власним голосом (видобувати високі і низькі звуки за
вимогою), а по-друге, розуміє, що маленькі істоти видають високі звуки, великі – низькі.
Також, видаючи діапазон від низьких нот і до характерного дитячого ультразвуку, діти
починають розуміти, що фізіологічно високі ноти у них виходять гучніше, ніж низькі.

Вправа 2. Пограймося у дудочки. Складемо кулачки “дудочкою”, прикладемо до
рота і будемо повторювати задану мамою висоту. Мама дудітиме “великою” дудочкою і
“маленькою”, а дітки повторюватимуть.

Музичні інструменти
Музичні інструменти – це окрема дуже цікава тема. Найпоширенішою помилкою
батьків є позиція “ой, малим же однаково без різниці” і купівля дешевих іграшкових
інструментів, які видають фальшивий, неякісний звук. Інший хибний шлях – придбання
різних дитячих синтезаторів, які квакають, гавкають і крякають. Давайте домовимося:
аби не псувати дитині слух – купуємо якісне. Скажімо, маленький, але справжній
синтезатор коштує стільки ж, скільки дитячий “гавкунчик”. Звісно, якщо у батьків гарний
слух, вони можуть протестити іграшкові інструменти на предмет чистоти звучання, але
краще відразу піти у спеціалізований магазин музичних інструментів і, якщо бюджет
дозволяє, купити там справжні інструменти, а якщо ні – то дитячі набори, які виготовлені
з дешевших матеріалів, але все ж мають чистий звук. Ідеальними для дітей є такі
інструменти, як бубни, ксилофони, кастаньєти, маракаси, трикутники, а також сопілки,
блок-флейти, окарини і т.д. Інструменти мають бути у вільному доступі для дитини
(принаймні на час занять, якщо мама не готова слухати відчайдушне дудіння цілий день),
і, видаючи їх, необхідно правильно називати кожен.

Є цікаві вправи, які готують дитину до роботи з інструментами. Скажімо, для
розробки дихання можна зробити вправу зі свічкою. На підлозі за допомогою хула-хупа
або стрічки окреслюється зона, за яку не можна заходити. В центр кола ставлять запалену
свічку. Завдання дитини – з відстані задути її. Дітям така вправа страшенно подобається, і
користі від неї при цьому багато.
Маючи вільний доступ до інструментів, дитина з часом “переказиться”, насититься
ними і буде готова до більш осмисленої роботи. Скажімо, у певних піснях за сигналом
дорослого можна калатати у бубон або барабан, свистіти чи дудіти.

Однак для повноцінного музичного розвитку батькам самим варто було б жити з
музикою, піснею. Якісно дібрана музика для прослуховування вдома чи в машині, хатня
робота, супроводжувана піснею, колискові і дитячі пестушки – все це допоможе дитині
жити невіддільно від музики.

Ми наспівали згадані у статті пісні. Вони доступні для скачування за посиланням у "Підсилку"

Передрук матеріалів (статей та ілюстрацій) журналу та використання їх у будь-якій формі, повністю або частково, в тому числі й в електронних ЗМІ, можливе лише з письмового дозволу редакції.