Автори
Вікторія Наріжна

Вікторія Наріжна

філолог, перекладачка

Найпам'ятніше з дитинства

Коли мені було роки три, а може, і менше, мама зламала ногу. Це був серйозний перелам, 8 місяців вона пересувалася на милицях. Весь цей час вона не могла підхопити мене на руки, покрутити довкола себе (це так класно, летіти, мов на каруселі, в сильних маминих чи татових руках!), побавитися. Я дуже добре пам’ятаю, як біжу до неї назустріч, і нарешті вперше за весь цей довгий час, вона підхоплює мене, підіймає в повітря і сміється. В моїй дитячій пам’яті відбилося, ніби при цьому вона відкидає в різні боки непотрібні більше милиці, але це, звісно, був лише символічний, казковий знак маминого зцілення. Насправді вона на той момент уже деякий час ходила без милиць, із паличкою.


Із приємних речей дуже добре пам’ятаю зими, як заворожував мене сніг, наповнений таємними печерами (людські сліди в глибокому снігу справді виглядають печерами, якщо розглядати їх зблизька, як уміють лише діти), яким дивовижним здавався іній на деревах (хоча, це, в принципі, не минуло і досі). Пригадую, як мама з’їжджала з величезної крижаної гірки стоячки, так само хвацько, як роблять це хлопці-підлітки. Я дуже пишалася нею, сама я боялася їхати з гірки навіть на санчатах . З літніх переживань добре пам’ятаю поїздки з батьками на катері на пляж: в Дніпропетровську тоді була відпочинкова зона на так званому Зеленому острові, нині закрита. В кіосках поруч із пляжем смажили шашлики і продавали їх у фольгових тарілочках із хвилястим обідком, разом із найсмачнішим на світі томатним соусом. Кожні нинішні шашлики, які я їм у дорослому віці, – лише спроба знову відчути той смак, спроба, на жаль, щоразу невдала :) Пам’ятаю і неприємні речі: як сильно боялася темряви, боялася засинати, годинами лежала під ковдрою, охоплена жахом. Пам’ятаю, як вперше зрозуміла, що людина скінченна, і стукіт мого власного серця, який чуєш інколи, поклавши голову на подушку, став для мене найстрашнішим звуком: почувши його, я одразу починала думати про те, що колись він припиниться.
Важливий життєвий урок…  Щиро кажучи, у мене було дуже захищене, домашнє дитинство, тому більшість своїх важливих життєвих уроків я отримала вже в дорослому віці. Втім, і в дитинстві було кілька: наприклад, не боятися давати відкоша тим, хто тебе ображає. Пам’ятаю, у п’ятому, здається, класі, на одній паралелі зі мною вчився хлопець – хуліган з великої літери. Він неодноразово залишався на другий рік, був старший і вищий за всіх нас і наводив страху навіть і не на таких тощавих відмінниць в окулярах, якою була я. Він матюкався, як вантажник. Я розповідала мамі, як він чіпляється до однокласників, і до мене в тому числі, і врешті-решт мама сказала: «Ну що ти дивишся на нього, відказуй йому його ж словами. Інакше він тебе не зрозуміє». І я відказала, з усім напіврозкритим на той час талантом майбутнього філолога :) Він зрозумів, отетерів і до мене особисто більше не чіплявся. Думаю, саме по собі видиво заучки в окулярах, яка з легкістю збудувала мат на кілька поверхів вище, ніж він сам, мало на бідного хлопця справжній психоделічний ефект. Певна, дуже багато батьків обуряться таким прийомом і вважатимуть його напрочуд непедагогічним, але з того я навчилася двом важливим речам: говори з людиною її мовою та не бійся опиратися.


Улюблене заняття в дитинстві.

Найбільше я любила читати. Я і зараз найбільше це люблю :) Пам’ятаю, на літніх канікулах я завжди облаштовувалася з книжкою на балконі, і коли товариші починали гукати внизу, викликаючи мене у двір, я сиділа тихенько, як мишка, аж поки не виходила мама і не казала: «Ну піди ти погуляй, вони ж не заспокояться»! :)

Улюблена дитяча книжка

Залежить від того, що вважати дитинством, бо на різних етапах я любила різні книжки. Я читала дуже багато з раннього віку, мої книжки росли разом зі мною, хоча нерідко випереджали події: як справжній бібліофаг, я читала все, що потрапляло під руку, і часто те, чого ще не могла як слід зрозуміти (наприклад, п’єси Шекспіра, які були не зовсім на часі в десятирічному віці). Та якщо говорити про книжку, яка залишила по собі невитравний слід на все життя, яку я перечитувала десятки разів і завжди просила читати мені, коли хворіла, то це буде «Мауглі» Кіплінга. Напевно, я якось по-своєму, наївно та ідеалістично, читала цей текст, але для мене він став піснею вільній, природній людині, людині-тварині, не скутій брехнею, умовностями та залежностями. Для мене це завжди була історія з трагічним фіналом, я не могла вибачити Кіплінгу того, що він повернув Мауглі людям, у мене не було жодних ілюзій щодо того, що в світі людей на нього чекає щось хороше. Але я продовжувала читати і перечитувати цю книгу, як історію про втрачений рай.


Улюблена іграшка/гра

Я ніколи не любила ляльок, іграшковий посуд, всі ці зменшені імітації дорослого побуту, які з якогось дива вважаються привабливими для маленьких дівчат. Я дуже любила м’які іграшки, в мене їх було багато. Найбільший захват викликало у мене ніжно-блакитне оленятко, яке я назвала Сніжаною, попри те, що розгалужені пластикові ріжки недвозначно вказували на чоловічу стать. Здається, це була єдина іграшка, яку я попросила купити, побачивши в магазині; звичайно зі мною такого не траплялося. Ще в мене був іграшковий пістолет; він легко став фаворитом, коли в мою читанку увірвався Майн Рід із індіанцями та мужніми підкорювачами Дикого Заходу (певна річ, що перші завжди здавалися мені симпатичнішими за других). З ігор я любила «Ерудит», а ще з величезним задоволенням грала з бабусею в доміно і карти. Картярська жилка залишилася, еволюціонувавши від «дурня» до преферансу, в який мене навчив грати татко і який я досі люблю.


Реалізована/нереалізована дитяча мрія

По-моєму, в мене всі дитячі мрії досі залишаються нереалізованими. В дитинстві я мріяла бути хлопчиком, адвокатом, журналістом, кінорежисером і футбольним коментатором (почергово, але не певна, що в наведеному порядку). Не думаю, що колонки та статті, які я пишу останнім часом для різних видань, наблизили мене до гордого образу журналіста, який ввижався мені в дитячі роки, – сміливця, що суне носа не в свої справи та витягає на світ божий небезпечні сенсації. Ще я завжди мріяла вміти красиво стрибати у воду і підтягуватися. На цих двох мріях, в принципі, ставити хрест поки рано.

Про себе

За фахом я філолог, і працюю, як не дивно, саме в цій сфері. З 2006 року перекладаю з англійської; у моїх перекладах виходили тексти Клайва Льюїса, Льюїса Керролла, Чака Паланіка та ін. Маю один опублікований текст власного авторства: повість «Безсмертя в місті N», 2006. Зараз пишу колонки для сайтів historians.in.ua та «Українська правда», статті для різних видань, переважно присвячені правам людини та ліберальним цінностям взагалі. Разом із колом друзів є співзасновником галереї-книгарні «Чорна ящірка» в Дніпропетровську, де веду літературну школу «Курс молодого графомана». Одружена і закохана вже 12 років.

Передрук матеріалів (статей та ілюстрацій) журналу та використання їх у будь-якій формі, повністю або частково, в тому числі й в електронних ЗМІ, можливе лише з письмового дозволу редакції.